Стаття 15.
1. Держави-учасники визнають право дитини на свободу асоціацій та свободу мирних зборів.
2. Відносно здійснення цього права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, крім тих, які застосовуються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві на користь державної безпеки або суспільної безпеки, громадського порядку (ordre public), охорони здоров’я, моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.
Стаття 29.
1. Держави-учасниці погоджуються в тому, що становлення дитини має бути спрямоване на
а) розвиток її особистості, талантів і розумових та фізичних здібностей дитини в їх найповнішому об’ємі;
б) виховання пошани до прав людини і основних свобод, а також принципів, проголошених в Статуті Організації Об’єднаних Націй.
в) підготовка дитини до свідомого життя у вільному суспільстві у дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між всіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з числа корінного населення;
г) виховання пошани до навколишньої природи.
2. Ніяка частина цієї статті … не тлумачиться як обмежуюча свободу окремих осіб і органів створювати навчальні заклади і керувати ними за умови постійного дотримання принципів, висловлених у пунктів 1 цієї статті, і виконання вимоги про те, щоб освіта, що дається в таких навчальних закладах, відповідала мінімальним нормам, які мають бути встановлені державою.
Стаття 21.
Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо або через посередництво вільно обраних представників.
Кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні.
Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити своє вираження у періодичних нефальсифікованих виборах, які повинні проводитися при всезагальному та рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж за посередництвом інших рівнозначних форм, що забезпечують свободу голосування.